"Пєрли" у творах школярів

"Павлусь зростає у непоганих умовах, але він дуже лінивий. Я б його заставляла працювати, а якщо б він оперався, то б я його залишила без обіду"  
(за оповіданням С. Стороженка "Скарб"). А. Оніщенко 7 кл.

9-10 березня проходять Шевченківські дні. 

                Вшануймо славетного сина свого народу!

І мене в сем’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Тренінг "Враховуй різницю"

03.03.2016 "Соняшник" завітав до ЗОШ №6 м.Токмака

ЛІТЕРАТУРНІ ТЕРМІНИ

Прототип – реальна особа, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу людини - героя твору.

Те́ма худо́жнього тво́ру — це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення.

Ідея твору (від грец. «вигляд, первообраз») –  ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») – тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Проблематика — аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання - частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори.

Позасюжетні елементи (три основні різновиди): опис, авторські відступи і вставні епізоди. Опис - це літературне зображення зовнішнього світу (пейзажу, портрета, світу речей тощо) або стійкого життєвого укладу, тобто тих подій і дій, які вчиняються регулярно, день у день і, отже, також не мають відношення до руху сюжету. Описи - найбільш поширений вид позасюжетного елементів, вони присутні практично в кожному епічному творі. Авторські відступи - це більш-менш розгорнуті авторські висловлювання філософського, ліричного, автобіографічного і т.п. характеру; при цьому дані висловлювання не характеризують окремих персонажів або взаємовідносин між ними. Авторські відступи - необов'язковий елемент у композиції твору, але коли вони там все ж з'являються, вони грають, як правило, найважливішу роль і підлягають обов'язковому аналізу. Вставні епізоди - це відносно закінчені фрагменти дії, в яких діють інші персонажі, дія переноситься в інший час і місце і т.п. Іноді вставні епізоди починають грати і творі навіть більшу роль, ніж основний сюжет.

Композиція - побудова літературного твору; об'єднує частини твору в одне ціле.

     Основні засоби композиції:

     1. Сюжет - те, що відбувається у творі; система основних подій і конфліктів.

     2. Конфлікт - зіткнення характерів і обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії. Конфлікт може відбуватися між особистістю і суспільством, між персонажами. У свідомості героя може бути явним і прихованим. Елементи сюжету відбивають ступені розвитку конфлікту;

     3. Пролог - своєрідний вступ до твору, в якому розповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття (зустрічається рідко);

     4. Експозиція - введення в дію, зображення умов та обставин, що передували безпосередньому початку дій (може бути розгорнутою і ні, цільної і «розірваної»; може розташовуватися не тільки на початку, але і в середині, наприкінці твору); знайомить з персонажами твору, обстановкою , часом і обставинами дії;

     5. Зав'язка - початок руху сюжету; то подію, з якої починається конфлікт, розвиваються наступні події.

     6. Розвиток дії - система подій, які випливають із зав'язки; по ходу розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а суперечності проявляються все ясніше і гостріше;

     7. Кульмінація - момент найвищої напруги дії, вершина конфлікту, кульмінація представляє основну проблему твору і характери героїв гранично ясно, після неї дію слабшає.

     8. Розв'язка - рішення зображуваного конфлікту або вказівка ​​на можливі шляхи його вирішення. Заключний момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, в ній або вирішується конфлікт або демонструється його принципова нерозв'язність.

    9. Епілог - заключна частина твору, в якій позначається напрям подальшого розвитку подій і доль героїв (іноді дається оцінка зображеному); це коротка розповідь про те, що сталося з дійовими особами твору після закінчення основного сюжетного дії.

Тропи - спеціальні засоби образності мови.

Епітет – поетичне означення. Н: голубиний характер, білосніжні квіти вишні. Постійні епітети: зелене жито, вороний кінь.

Порівняння  — це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з  них за допомогою іншого. Н: весняний грім гуркотів, наче велетень сердився.

Метафора  —  троп,  побудований  на  вживанні  слів  у  переносному  значенні  на  основі  подібності  за  кольором,  формою,  призначенням. Н: «Чоловік  так  і  живе, затиснутий  бідою  в  лещата . Коли  на  Лося  медицина  рукою  махнула. Вистояти  на  одній  нозі,  не  зламатися,  не  дати  життю  скрутити себе  в   баранячий  ріг»

Метонімія  —  це  троп,  побудований  на  перенесенні  значення  за  суміжністю,  тобто  на  основі  тісного  внутрішнього  чи  зовнішнього  зв’язку  між  поняттями,  що  зіставляються. Н: «Тегеран  і  Багдад  обмінялися  різкими  нотами  протесту»; «Чи  може  Європа  спати  спокійно?»;  «Київ  вітає  учасників  конгресу  українців».

Уособлення, персоніфікація – перенесення рис живої особи на предмет чи явище. Н: грім сердиться, пішла луна гаєм.

Алегорія – змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.

Антитеза – різке протиставлення якоїсь істотної ознаки чи властивості характеру, події, явища, предмета. Н: «Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю».

Гіпербола – поетичне перебільшення. Н: від грому здригалася планета, море сліз.

Оксиморон – різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Н: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко), веселий цвинтар, живі мерці.

Синекдоха  —  троп,  побудований  на  кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової. Н: «І на оновленій землі, Врага не буде, супостата, А буде син і  буде мати, І будуть люде на землі».

Алітерація – повторення одного і того ж чи близьких звучанням приголосних.

Асонанс – повторення одного і того ж чи близьких звучанням голосних.

Інверсія – незвичайна розстановка слів у реченні. За правилами означення – підмет – присудок – додаток – обставина. Н: Зелене яблуко лежало у кошику на дні. А інверсія, це коли цей порядок порушується з метою інтонаційного виділення того чи того слова.

Анафора (єдинопочаток) – синтаксична фігура, коли рядки чи строфи починаються одними й тими ж словами.

Епіфора (єдиний кінець) — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Тавтологія – повторення одного й того ж слова, одно корінних чи близьких за значенням слів, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.

Паралелізм – стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших.

Риторичне запитання – питання, що не потребує відповіді.

Риторичне звертання – звертання до відсутньої особи.

Символ – мовний знак, уподібнення, яке набуло постійного значення. Ознаки символу – загальна значущість смислу, невизначеність, багатозначність.

РОДИ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ ЖАНРИ.

Епос – рід літ-ри, всі прозові жанри.

Літопис – щорічний запис історичних подій їх сучасником. «Повість минулих літ».

Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох).

Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).

Кіноповість – жанр худ. твору, що поєднує в собі ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) та повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажі та авторські відступи).

Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

Роман-хроніка – різновид роману, в основу сюжету якого покладено історію суспільних або родинних подій, змальованих у їх часовій послідовності.

Роман у новелах – один з різновидів роману, який використовує як основну композиційну одиницю новелу.

Роман у віршах – різновид змішаного жанру, якому властиві багато проблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб’єктивним началом, притаманним ліричним творам. Дія, в ньому концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

Пригодницький роман – сюжет насичений незвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю у розгортанні подій.

Історичний роман – це твір, який побудований на історичному сюжеті і відтворює в художній формі якусь епоху, певний період історії.

Лірика – рід літ-ри, всі віршовані твори.

Пісня – один з найдавніших видів лірики, призначений для співання.

Балада – віршований твір з гострим драматичним сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного, героїко-патріотичного змісту.

Дума – українська народна ліро-епічна пісня героїчного характеру про історичне минуле.

Історична пісня – усна народна пісня про важливі історичні події та видатних історичних осіб.

Сонет — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба.

Гімн – урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь.

Послання – ліричний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи людей.

Ода - ліричний твір, який славить когось або щось.

Медитація – форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами людського буття.

Поема — ліро-епічний віршований твір з чітко визначеним сюжетом, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.

ТЕМАТИЧНІ РІЗНОВИДИ ЛІРИКИ:

1.      Громадянська лірика – розкриває суспільно-національні питання і почуття: суспільно-політична і патріотична.

2.      Інтимна лірика – переживання героя, пов’язані з особистим життям: любовна, еротична, родинна, лірика дружби.

3.      Філософська лірика – осмислення змісту людського життя, проблеми добра і зла.

4.      Релігійна лірика – виражає релігійні почуття і переживання.

5.      Пейзажна лірика – роздуми і переживання, викликані явищами природи.

6.      Сатирична лірика – викриває суспільні або людські вади.

Драма – рід літ-ри, твори для постановки на сцені.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються

негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній

дійсності чи людині.

            Трагедія — драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя (героїв).

            Трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії.

            Драма – один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Драма-феєрія - це п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

Містерія — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.

ВИДИ КОМІЧНОГО:

Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного.

Усмішка – різновид фейлетону та гуморески. Своєрідність полягала в лаконізмі й дотепності, поєднанні побутових замальовок, жанрових сценок з ліричними авторськими відступами.

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира — 1. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 2. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку.

Сарказм — зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.

Гротеск – тип худ. образності, характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного, нормального і абсурдного.

Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).

Травестія — дослівно означає перевдягання.

           

Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.

Психологізм — передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками. Психологізм - це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно - емоційний вміст.

  

Правопис складних прикметників

Складні прикметники 1. Разом пишуться: а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, що пишуться разом: електросиловий (електросила), лісостеповий (лісостеп), м’ясозаготівельний (м’ясозаготівля), радіофізичний (радіофізика), самохідний (самохід), теплообмінний (теплообмін), чорноземний (чорнозем). б) Складні прикметники, утворені від сполучення іменника та узгоджуваного з ним прикметника: загальноосвітній (загальна освіта), легкоатлетичний (легка атлетика), мовностильовий (мовний стиль), народногосподарський (народне господарство), народнопоетичний (народна поезія), первіснообщинний (первісна община), правобережний (правий берег), сільськогосподарський (сільське господарство), східнослов’янський (східні слов’яни). в) Складні прикметники з другою дієслівною частиною: волелюбний, деревообробний, карколомний, машинобудівний. Примітка. Прикметники з другою префіксальною дієслівною частиною пишуться через дефіс: вантажно-розвантажувальний, контрольно-вимірювальний. г) Складні прикметники, в яких першим компонентом виступає прислівник: важкохворий, внутрішньозаводський, загальнодержавний; так само й такі, в яких другою складовою частиною є дієприкметник: вищезгаданий, нижчепідписаний, новоутворений, свіжозрубаний, але: трохи вище зазначений (параграф), бо є пояснювальне слово. Примітка 1. Прислівники, утворені від більшості відносних прикметників, як правило, зберігають на собі логічний наголос і не зливаються в одне слово з наступним прикметником або дієприкметником: абсолютно сухий, діаметрально протилежний, послідовно миролюбний, різко окреслений, суспільно корисний, суспільно необхідний, хімічно зв’язаний. Примітка 2. У складних термінах прислівник — компонент, що уточнює значення складного прикметника, пишемо разом із цим прикметником: видовженотупоконічний, короткогрушоподібний, округлояйцеподібний. д) Складні прикметники (з двох або кількох компонентів), у яких основне смислове навантаження передається останнім прикметником, а попередні лише звужують, уточнюють його зміст. Такі прикметники, як правило, мають термінологічне значення: вузькодіалектне (мовне явище), грудочеревна (перепона), давньоверхньонімецька (мова), двовуглекислий (газ), лінгвостилістичні (особливості); також — глухонімий, сліпоглухонімий. е) складні прикметники, першою частиною яких є числівник, написаний літерами: двадцятиповерховий, семиразовий, стодвадцятип’ятирічний, але 125-річний. є) Складні прикметники, утворені з двох неоднорідних прикметників (зокрема ті, які виражають відношення родової ознаки до видової): поперечношліфувальний (поперечний шліфувальний верстат). 2. Через дефіс пишуться: а) Складні прикметники, утворені від складних іменників, писаних із дефісом: віце-президентський (віце-президент), генерал-губернаторський (генерал-губернатор), дизель-моторний (дизель-мотор), соціал-демократичний (соціал-демократ), унтер-офіцерський (унтер-офіцер). Примітка. В окремих випадках, коли прикметник утворюється від сполучення іменника з прикладкою, дефіс не ставимо: Москва-ріка — москворіцький. б) Складні прикметники, утворені з двох чи більше прикметникових основ, якщо названі цими основами поняття не підпорядковані одне одному: аграрно-сировинний, державно-монополістичний, електронно-обчислювальний, культурно-технічний, лісопильно-стругальний, масово-політичний, мовно-літературний, навчально-виховний, науково-технічний, партійно-політичний, плоско-опуклий, постачально-збутовий, свердлильно-довбальний, суспільно-політичний, столярно-механічний; а також узвичаєні: всесвітньо-історичний, літературно-художній, народно-визвольний, підзолисто-болотний тощо; між компонентами цих складних прикметників, не з’єднаними в одне слово, можна вставити сполучник і: аграрний і сировинний, навчальний і виховний і под. в) Складні прикметники, в яких перша частина закінчується на -ико (-іко): буколіко-романтичний, діалектико-матеріалістичний, історико-культурний, механіко-математичний, політико-економічний. г) Складні прикметники з першою частиною військово-, воєнно-: військово-морський, військово-спортивний, воєнно-стратегічний. Примітка. Складні субстантивовані прикметники військовозобов’язаний, військовополонений пишемо разом. д) Складні прикметники, в яких перша частина не має прикметникового суфікса, але яка за змістом є однорідна з другою частиною й приєднується до неї за допомогою сполучного звука о або е: м’ясо-вовняний, м’ясо-молочний, крохмале-патоковий. Примітка. Складні прикметники цього типу, що виступають як наукові нові терміни, пишемо разом: головоногі, грудочеревна (перепона). е) Складні прикметники, утворені з двох або кількох основ, які означають якість із додатковим відтінком, відтінки кольорів або поєднання кількох кольорів в одному предметі: блакитно-синій, гіркувато-солоний, кисло-солодкий, молочно-білий, сіро-голубий, темно-зелений, червоно-зелено-синій, але: жовтогарячий, червоногарячий (окремі кольори). є) Складні назви проміжних сторін світу: південно-східний, північно-західний. ж) Складні прикметники, першим компонентом яких є числівник, написаний цифрами: 20-річний, 10-поверховий

Спілкуймося правильно!

На сьогодні ми маємо ситуацію в інформаційному просторі, де українська мова намагається посісти гідне місце, коли нерідко чисто український вислів межує з недолугими словосполученнями.

Існує багато мовних нюансів, про які варто пам’ятати тим, чиєю зброєю є слово.

 1) Ступеневий прикметник. 

Залежні від ступеньового прикметника слова без прийменників за, від, порівняно з, або без сполучника ніж (аніж) вживати не можна.

Тому правильно говорити:
- більший за (від) нього, а не більший нього;
- знати краще за (від) інших, а не знати краще інших.

 2) Активні дієприкметники. 

Часто можна почути не властиве українській мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу. Наприклад, атакуючий, відбілюючий засіб, координуючий орган, оздоровчий ефект, хвилюючий, тоді як потрібно – атакувальний (наступальний), відбілювальний (для відбілювання), координаційний орган, оздоровлювальний ефект, бентежний (який хвилює, бентежний).

 3)Вживання похідних сполучників. 

Дуже розхожа помилка вживання похідних сполучників: не стільки.., скільки; чим.., тим; у той час як; тоді як потрібно – не так.., як; що.., то; тоді як.

 4) Дієприкметники на -учий (-ючий). 

У дієприкметників на -учий (-ючий) є українські відповідники. Наприклад дієприкметник існуючий залежно від контексту може мати різні відповідники.

Так, правильно казати: наявні проблеми, а не існуючі, чинне законодавство, заведений порядок, сучасні кордони держави, теперішні ціни. Так само до дієприкметника діючий можливо підібрати не один відповідник: активна речовина, а не діюча, впливовий важіль, дійові особи, регулярна армія, активний вулкан. Домінуючий = тенденція, що переважає, а не домінуюча тенденція; визначальний (основний) чинник; провідна (домінантна) ідея, переважне вживання; основна (типова) конструкція. Виконуючий = який виконує обов’язки; виконувач обов’язків, виконавець ролі. Початкуючий = поет-початківець. Практикуючий = лікар-практик. Наступаючий = війська, що наступають; з настанням Нового року!; з передноворіччям!; з прийдешнім Новим роком!. Віруючий = вірник; вірянин. Відпочиваючий = який відпочиває; відпочивальник. Біжучий = рухомий рядок, а не біжучий рядок. Несуча = основна (тримальна) стіна.

 5) Власні та загальні назви. 

Власні та загальні назви, що позначають істот чоловічого роду, у давальному і місцевому відмінках однини повинні мати закінчення -ові, -еві (-єві), а не -у (-ю): Петрові, братові, директорові, чоловікові, водієві, секретареві, зятеві, прем’єрові, президентові, професорові, коневі, змієві тощо. Якщо в тексті ужито два іменники і обидва – загальні назви, власні назви, то в обох цих іменниках потрібно писати закінчення -ові, -еві (-єві): Панові Президентові, добродієві Іванові тощо.

Адресуючи щось особі чоловічої статі за іменем та по батькові, у давальному відмінку однини ім’я вживаємо із закінченням -ові, -еві (-єві), а от ім’я по батькові – із закінченням -у: Юрієві Петровичу, Володимирові Семеновичу, Анатолієві Федоровичу.

 6) Наголос. 

Для прикладу можна навести деякі досить розхожі слова, які чи не найчастіше зазнають помилок. Так, листопад незалежно від того, чи то місяць, чи то природне явище вживається з наголосом на останньому складі, так само, як і новина, псевдонім. А от слово пізнання має наголос на другому складі.

Так само мають підводні камені немало прикметників. Правильно казати малиновий сік, але малиновий стяг, фірмовий, черговий. Запозичене з французької слово жалюзі має наголос на останньому складі.

Двоскладові чоловічі імена, що закінчуються на -о, в українській мові функціонують з наголосом на закінченні, наприклад: Левко, Славко, Тимко. В іменіОрест - на другому.

Варто наголосити ще деякі нюанси вживання тих чи інших словосполучень. Так, культ особи (а не особистості), відповідь правильна (а не вірна), житлові будинки (а не жилі), виняток (а не виключення), витяг (а не виписка), скасовувати (а не відміняти), розташовуватися, бути, міститися, перебувати (а не знаходитися), звинувачення (а не обвинувачення), паливо (а не пальне, оскільки пальне вважається швидше спиртним напоєм, випивкою), належність (а не приналежність), збігатися (а не співпадати), ставити запитання, запитувати, питати (а не задавати питання), вислів як правило уживається тоді, коли йдеться про мовні правила, в інших випадках доцільно вживати: зазвичай, звичайно тощо. Дивно, але навіть начебто поціновувачі слова, письменники та літературознавці не завжди можуть похвалитися знанням мовних нюансів.


Сподіваюсь вищезгадані нюанси допоможуть уважніше ставитися до своєї вимови, правопису, і переконають, що іноземну мову можна вивчити за декілька років, а от свою потрібно вчити все життя.

Ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і лише той, хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити.

Підготовка одинадцятикласників до ЗНО.

Моральний та психологічний аспект

Вкрай необхідно успішно скласти зовнішнє незалежне оцінювання... На жаль, так вважають лише вчителі. Школярі чомусь вирішили, що це легка справа та занадто безпечно ставляться до підсумкового тестування.

Деякі вкрай "стурбовані" вважають, що скласти можуть все самі, інші, якщо й звертаються за допомогою до репетитора, то обирають не вчителя, а місце проживання останнього. Отож, як же допомогти зняти рожеві окуляри нашим учням та спрямувати їх "на шлях праведний"? 

Перш за все, треба зкоординуватися з батьками дитинки і дати їм зрозуміти, що навчання - це спільна справа. По-друге, пояснити, що відповідальність за майбутнє лягає на плечі самої дитини, і не через три-чотири роки, а вже зараз!

Поради батькам: 

- Не лякайте дитину "точною інформацією від тьоті Каті". Якщо відбуваються якісь зміни у програмі ЗНО чи правилах його проходження, зверніться за допомогою до офіційного сайту чи працівників-консультантів УЦОЯО.

- Вмійте об'єктивно оцінювати свою дитину, не завищуйте та не занижуйте її здібностей.

- Цікавтеся її підготовкою до тестування, але не насідайте занадто - дитині потрібен час на відпочинок та узагальнення здобутої інформації.

- Роз'ясніть синові чи дочці фінансову ситуацію у родині, та вкажіть, на що дитина може розраховувати. Якщо ви не спроможні оплатити її чи його майбутнє навчання, нехай це стане додатковим стимулом для підготовки до ЗНО.

  Поради учневі:

- Сприйми тестування як особистий виклик та йди до мети.

- Візьми всю відповідальність за майбутній результат ЗНО лише на себе, покладайся тільки на власні сили, тоді психологічно тобі буде комфортніше на тестуванні.

- ВЧИ, ВЧИ І ЩЕ РАЗ ВЧИ!

- Не покладайся лише на вчителя, опрацьовуй матеріал самостійно: створюй кольорові конспекти, "малюй" правила у голові, шукай нестандартні асоціації для складних випадків слововживання чи написання слів, багато читай та пиши твори.

- Застосовуй для підготовки все, що можеш: Інтернет-ресурси, книжки та посібники. Скачай на телефон мобільний додаток "Підготовка до ЗНО" та постійно тренуйся, даючи відповіді на тестові запитання.

- Налаштуйся на позитивний результат! Пам'ятай, думки матеріальні, тому мисли позитивно!

Успіхів!

Що цікавенького готуєте до 9 Листопада?!

"Пєрли" з творів учнів про Т. Шевченка:

1. "Згодом він одружився з жінкою, яка мала трьох дітей. Та уних у сім'ї були постійні сварки" (М. Головіна, 7-Б кл.)

2."Його батьки померли під час війни" (Д. Лобанцов, 5-А кл.)

3. "Життя провів чисто на українській мові" (К. Глушкова, 7-А кл.)