До уроку у 8 класі. Вивчення творчості Володимира Сосюри

Відео з Богданом Ступкою мотиваційне, яке дасть учням пояснення, у чому краса України, і чому її так палко і натхненно закликає любити Володимир Сосора у однойменному вірші.

До уроку у 6 класі. УНТ

Знайдобиться при вивченні теми про календарно-обрядову творчість, а саме зимового періоду. Цікаво, лаконічно, нагально!

Шановні колежанки!

Дорогенькі! 

Заходьте у маю скарбничку, для вас уже викладені контрольні роботи для 6 і 8 класу з літератури. Сподіваюсь, стане у нагоді!

Увага!

Дорогі одинадцятикласники!

На сторінці ЗНО-2017 я постійно оновлюю інформацію стосовно зовнішнього незалежного оцінювання. Вже викладений матеріал "Епіграфи та присвяти до творів". Беріть і користуйтеся, на здоров'я!

Шановні колежанки! Заходьте до моєї скарбнички присвяченої вам, мої дорогі. Для вас я вже підготувала кілька нових контрольних робіт для 6 класу. Незабаром викладу для 8 класу за звичайною (оновленою) програмою. Користуйтеся, буду рада допомогти. Сподівають мої тести стануть вам у пригоді.

Навчальне відео

ART-скрайбінг "М'який знак в іншомовних словах"

Стане в нагоді!

О. Гаврош "Неймовірні пригоди Івана Сили". Інтерактивність. Сервіс storymap

Опитування 6 клас. Іменник. Закінчення у відмінках іменників

Відмінки іменника

Створено у http://simpoll.ru

Завдання для 8 класу з сервісу LearningApps.org

Завдання

QR-код

Відгадайте найстаріший біосферний заповідник України

Ребус для п'ятикласників

Відгадайте головного героя драми-казки Олександра Олеся, яку ви вивчали у 5 класі.

ПАЗЛ 9 КЛАС

ВІДГАДАЙТЕ ГОЛОВНОГО ПЕРСОНАЖА ВІДОМОЇ ПОЕМИ І. ФРАНКА.

СКЛАДІТЬ ПАЗЛ

Кросворд 5 клас "Повторення у кінці року"

По вертикалі:
1. За жанром твір Олександра Олеся "Микита Кожум'яка" - це ...-казка.
3. Герой повісті Г. Малик "Незвичайні пригоди Алі у країні Недоладії", який забрав головну героїню у Недоладію.
6. Прізвище автора оповідання "Лось".

По горизонталі:
2. Автор вірша "Осінь-маляр з палітрою пишною...".
4. Ким насправді є Антипко з повісті Зірки Мензатюк "Таємниця козацької шаблі"?
5. Справжнє прізвище Олександра Олеся.

Створено на сайті http://biouroki.ru/workshop/crossgen.html

Анімація

Створено на GFR.ru

Фотоколаж

МОТИВАТОР

ВіДЕОПОЕЗІЯ

Зроблено на http://sdelatvideo.ru/

ХМАРКА СЛІВ

Прекрасно підійде до першого уроку після літніх канікул, щоб діти згадали терміни, які бачать у долонці

ВІЗИТКА

До уроку про синтаксис

Члени речення 5 клас

Любим п'ятикласникам

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник

Виконано на https://prezi.com/

Цінуй те, що маєш

ПЄрли наших учнів

Чому не щастить у дружбі? Соврємєнниє бидлітки не цінують дружбу (Кармалига А., 7 кл).

А.О. Юдінкова, І.А. Юдінкова,

викладачі української мови та літератури

Токмацької загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №6

Токмацької міської ради в Запорізькій області

Нації вмирають не від інфаркту.

 Спочатку їм відбирає мову

Л.Костенко

Національно-патріотичне виховання на уроках української мови

Сьогодні, у час, коли Україна стікає кров’ю, а належність людини до певної країни повністю нівелюється, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Адже, виховуючи в учнів любов до Батьківщини, ми тим самим формуємо гідне майбутнє нашої країни.  Патріотичне виховання сьогодні – провідне завдання, яке постає перед учителями сучасної школи.

Урок української мови є одним із найважливіших засобів національно-патріотичного виховання. Це важлива сфера впливу на національну свідомість молоді. Саме на уроках української мови та літератури формується духовно багата мовна особистість.

Відверто кажучи, сам урок рідної мови – це, по суті, і є національно-патріотичним вихованням, а завдання вчителя-словесника полягає лише в тому, щоб учні це усвідомлювали.

У процесі роботи вчитель повинен шукати шляхи та засоби глибокого засвоєння шкільної програми, які б переплітались із формуванням в учнів духовного світу і цілісних світоглядних уявлень.

Національно-патріотичному вихованню, в першу чергу,  сприяють слова ввічливості, з якими вчитель розпочинає урок та протягом усього часу спілкування звертається до вихованців. Дібрані звертання (імена та загальні слова-звернення) мають стояти у відповідній типовій для української мови кличній формі відповідно до числа: Артеме, Ілле, Костянтине, Семене, Альоно, Дар’є, друже, учні тощо. Українська мова багата і оригінальними власне українськими вигуками, тому для передачі емоційного стану (Жах! Отакої! Овва! Боже мій!), волевиявлення (Годі! Геть!) чи, вживаючи фрази мовного етикету (Добридень! Бувайте! Перепрошую!), відповідно до ситуації спілкування, все ж таки доцільно використовувати власне українські відповідники. Тут варто перш за все вчителеві бути прикладом, а учні згодом, підсвідомо, сприйматимуть це як норму.

 Не останню роль у національно-патріотичному вихованні відіграють ретельно дібрані до уроку епіграфи, які слугують певним лейтмотивом усього заняття:

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку ХХІ століття, і якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу» (Ліна Костенко).

«Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості» (Іван Огієнко).

«Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не самі тільки слова, їх сполучення та видозміни, але й безліч понять, поглядів на речі, велику кількість думок, почуттів, художніх образів, логіку і філософію мови...» (Костянтин Ушинський).

Саме на одному, але влучному епіграфі, можна побудувати виховну мету уроку, яка буде пробуджувати патріотичну свідомість учнів.

Важливу роль у проведенні успішного уроку відіграє настрій, з яким учитель і діти розпочнуть заняття. Тому, окрім звичних «відкрили зошити і записали число та класна робота», на початку уроку можна повідомити дітям про роль сьогоднішньої дати в історії України чи світу, сповістити хто з великих або маловідомих, але вагомих, українських діячів народився у цей день. Також повідомлення можна пов’язати з сьогоденням та вказати, яка професійна спільнота святкує своє фахове свято, таким чином діти будуть усвідомлювати всю значимість тієї чи тієї дати та розширювати свій кругозір.

За можливості вчитель-словесник може створювати та проводити творчі уроки (у позаурочний час або на факультативах) присвячені визначним датам нашої історії: 9 Листопада – День української мови та писемності, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови, Шевченківські дні – 9-10 Березня тощо. На цих заняттях треба піднімати не тільки питання важливості святкування, а й виховувати відчуття безпосередньої причетності до події в кожного учня.

На творчих уроках важливо донести до школярів конкретні історичні умови, які посприяли створенню того чи того свята, а й акцентувати увагу на культурі мовлення, відновлювати втрачені через багатовіковий лінгвоцид правильні українські лексичні словосполучення та слова. Кращому засвоєнню мовних конструкцій сприятиме ігрова форма, наприклад, гра «Неправильно – правильно», завданням якої є віднайти та виправити лексичну або граматичну помилку. Тут у нагоді словеснику стане довідник з українського слововживання Марії Волощак «Неправильно-правильно». Гарно висвітлено питання культури мовлення також у підручниках 5, 6 та 7 класів О.В. Заболотного та В.В. Заболотного. У кінці кожної теми висвітлені групи лексичних та граматичних помилок та подані їх правильні українські відповідники.    

Велике значення на уроках української мови (особливо в 5-9 класах) має послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь: вишиваний рушник, вишиванка, вінок, калина, кладка, криниця, лелека, писанка, пісня, пшениця, солов’ї, степ, чорнобривці тощо. Саме вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють нові покоління в ґрунт духовності.

Дуже важливо постійно поповнювати лексичний запас учнів. Цьому сприяють різні форми роботи, серед яких чільне місце займають словникові та класичні диктанти. Ця форма роботи сприяє не тільки вивченню орфограм, а й збагаченню мови й духовного багатства учнів, адже паралельно проводиться й лексична робота, де пояснюється значення всіх слів. Підібраний текстовий матеріал має відображати загальнолюдські духовні цінності, допомагати вчитися пізнавати національне світосприймання, ментальність українського народу. Тут актуальна народознавча основа текстів, тому важливо добирати тексти з праць відомих народознавців, використовувати легенди, перекази, казки – зразки високохудожнього слова. Такій меті підпорядкований, наприклад, збірник диктантів для 5-11 класів Г.Р. Корицької, який стане у нагоді на будь-якому уроці. Авторка подає різні види диктантів: вибірково-розподільні, попереджувальні, пояснювальні, коментовані, зорово-слухові, диктанти з обґрунтуванням тощо. Кожен вид розвиває в учнів не тільки почуття поваги та любові до держави, а й пам'ять, уважність та орфографічну вправність.

Важливу роль у формуванні учня як свідомого громадянина чільне місце посідають орфоепічні хвилинки, які можна проводити на початку уроку або як різновид фізкультхвилинки у 5 класі. Саме правильне наголошування слів не тільки заохочуватиме школяра до усебічного розвитку знань з лінгвістики, а й тренуватиме пам'ять, спостережливість та увагу, особливо якщо наголос у слові в українській мові відрізняється від російської. Наприклад: бе'сіда, Букови'на, верба', ві'льха, граблі', дочка', дро'ва, зимі'вни'к, ко'лос, коро'мисло, кропива', о'пріч, о'таман, те'ре'н, украї'нський, у'смі'шка, Ма'рко, Левко'. 

Для розширення лексикону учня, а також краси та невимушеності його мовлення можна впровадити низку скоромовок: летіла лелека, заклекотіла до лелеченят; коваль кулю кував, кував та й перековував; пиляв Пилип поліна з лип, притупив пилку Пилип; дзижчить над житом жвавий жук, бо жовтий він вдягнув кожух. 

Пріоритетним завданням словесника також має бути руйнування стереотипу неповноцінності української мови, який упродовж попередніх поколінь з різних ідеологічних причин насаджувався в свідомості українців: «У всіх країнах мови як мови, інструмент спілкування, у нас це фактор відчуження. Глуха ворожість оточує нашу мову, навіть тепер, у нашій власній державі. Ми вже як нацменшина…. Я ж не можу кроку ступити, скрізь привертаю увагу, іноді навіть позитивну, але від цього не легше. Бо в самій природі цієї уваги є щось протиприродне, принизливе. Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються» (Л. Костенко «Записки українського самашедшего»).

Саме тому важливо кожного уроку ненав’язливо та тонко наголошувати на спілкуванні рідною мовою, як на чомусь звичайному, нормальному та такому, що не викликає подиву чи косих поглядів. 

Аби учні сприймали українську мову як сучасну, варто застосовувати нові, зовсім невідомі для учнів слова суто українського походження, на кшталт: кецик, вайло, лайдак, проциндрити, лилик, оказія, галяретка, бамбетель тощо. Практика показує, що такого роду слова привертають увагу учнів, зацікавлюють їх до вивчення нової української лексики.

Захоплення у школярів викликають і колоритні українські фразеологізми: баглаї напали (стало ліньки), бити байдики (нічого не робити, лінуватися), жижки трусяться (стало страшно), завертай голоблі (відмовляти у чомусь), замилювати очі (брехати), лупити очі (дуже здивуватися), скочити в гречку (зрадити чоловіка чи дружину) та багато інших. 

Також треба широко й систематично демонструвати повнокровність і спроможність нашої мови в усіх сферах життя, тобто показати її практичну значущість. Для реалізації цього завдання слід добирати дидактичний матеріал різних тематичних груп: мистецтво, дозвілля, техніка, Інтернет, салон краси, одяг, здоров’я, спорт, наука, кулінарія, офіс, транспорт тощо. Використання сучасних текстів на уроках дає розуміння учням, що українська мова – не мова наших предків, а наше сучасне та майбутнє.

Тут у нагоді стане україномовне телебачення та радіомовлення, ЗМІ та суто українські сайти в мережі Інтернет. Варто наголошувати на красі мовлення тих чи тих телеведучих, обговорювати з дітьми мовні огріхи, що трапляються під час телетрансляції та аналізувати їх з класом. На пошукові помилок у мові дикторів, ведучих чи описки у рекламних заголовках можна будувати цікаві лінгвомарафони, результати яких освітлювати не лише на уроці з вчителем, а й у соцмережах, якими так активно послуговується молодь. Таким чином у марафон з виправлення мовних недоліків та вдосконалення власного мовлення будуть залучені не тільки учні конкретного класу, а й їх друзі, батьки та просто випадкові користувачі соцмережі.

А з метою закріплення знань, умінь і навичок, здобутих протягом уроку чи кількох, учням варто дати на виконання творче домашнє завдання (індивідуальне, групове чи колективне (метод проектів)). Наприклад, записати шестеро-семеро речень повчального змісту, використовуючи дієприслівники (тут може бути будь-яка частина мови) з часткою не. Розмістити їх на власній сторінці в одній із соціальних мереж. Обговорити такі речення-поради, які склали ваші однокласники. Також, з метою заохочення та популяризації української мови та її культури можна давати домашнє завдання, застосовуючи хмарні технології: створювати завдання-ребуси, пазли, карти знань тощо, які учні роблять і одразу отримують бали за виконання.

На уроках мовленнєвого розвитку, особливо коли тема стосується стилів та видів мовлення, або таких видів контролю як читання вголос та мовчки, доречно використовувати фрагменти публіцистичних текстів з всеукраїнських шанованих періодичних видань, таких як «Дзеркало тижня», «День», «Україна молода» та інших.  

Порушена проблема спроможності української мови на сучасному етапі розвитку держави дуже важлива для формування мовної особистості, тому доцільно широко використовувати, крім класичного, ще й цікавий дидактичний матеріал із сучасного життя для опанування мовних явищ.

Отож, «мова є своєрідним генетичним кодом нації, складовою частиною й засобом творення національної культури. Мова – це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова – це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного Я …» (І. Огієнко).

Оволодіння повноцінною (а не побутовою чи діловою) українською мовою має стати «етичним імперативом кожного громадянина Української держави». Тому найголовнішим завданням на сьогодні є «відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження й подальшого розвитку національної культури та державності» (Г.Р. Корицька).

Література

1.                Авраменко О.М. Українська мова та література: Довідник. Завдання в текстовій формі: І ч. / О.М. Авраменко, М.Б. Блажко. – 5-те видання; змін. і доповн. – К.: Грамота, 2015.

2.                Антисуржик / За ред.. О. Сербенської. – Л., 1994.

3.                Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К., 1997.

4.                Зубков М.Г. Сучасний український правопис: Комплексний довідник. – 10-те вид., випр. й доповн. – Х.: ФОП Співак Т.К., 2010.

5.                Волкотруб Г. Практична стилістика сучасної української мови. – К., 2004.

6.                Волощак М. Неправильно – правильно. Довідник з українського слововживання. – К.: Марія Волощак, 2007.

7.                Корицька Г.Р. Збірник диктантів з української мови для 5-11 класів. – Тернопіль: Мандрівець, 2010.

8.                Левун Н.В. Культура української мови. Норми літературної мови: Навч. Посібник. – Дніпропетровськ: Акцент ПП, 2013.

9.                Огієнко І. Історія української літературної мови. – К., 1995.

10.            Пономарів О. Культура слова. – К., 1999.

11.            Усі уроки української мови. 5 клас. ІІ семестр / Є.П. Голобородько, К.Ю. Голобородько, О.А. Павлик, С.В. Мунтян, І.А. Бондаренко. – Х.: Вид. група «Основа», 2013.

12.            https://uk.wikipedia.org/wiki/Портал:Українська_мова/Україномовні_ЗМІ._Регіональні_та_тематичні_ресурси_онлайн_2

13.            http://ukr-mova.in.ua

"Пєрли" у творах школярів

"Павлусь зростає у непоганих умовах, але він дуже лінивий. Я б його заставляла працювати, а якщо б він оперався, то б я його залишила без обіду"  
(за оповіданням С. Стороженка "Скарб"). А. Оніщенко 7 кл.

9-10 березня проходять Шевченківські дні. 

                Вшануймо славетного сина свого народу!

І мене в сем’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Тренінг "Враховуй різницю"

03.03.2016 "Соняшник" завітав до ЗОШ №6 м.Токмака

ЛІТЕРАТУРНІ ТЕРМІНИ

Прототип – реальна особа, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому відправним моментом для створення образу людини - героя твору.

Те́ма худо́жнього тво́ру — це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення.

Ідея твору (від грец. «вигляд, первообраз») –  ядро авторського задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які автор прагне донести до читача через свій твір).

Мотив у художньому творі (від італ. «привід, спонукання») – тема ліричного твору (іноді другорядні теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.

Проблематика — аспект змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику. Дозвіл поставленої у творі художнього завдання - частина творчого процесу письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори.

Позасюжетні елементи (три основні різновиди): опис, авторські відступи і вставні епізоди. Опис - це літературне зображення зовнішнього світу (пейзажу, портрета, світу речей тощо) або стійкого життєвого укладу, тобто тих подій і дій, які вчиняються регулярно, день у день і, отже, також не мають відношення до руху сюжету. Описи - найбільш поширений вид позасюжетного елементів, вони присутні практично в кожному епічному творі. Авторські відступи - це більш-менш розгорнуті авторські висловлювання філософського, ліричного, автобіографічного і т.п. характеру; при цьому дані висловлювання не характеризують окремих персонажів або взаємовідносин між ними. Авторські відступи - необов'язковий елемент у композиції твору, але коли вони там все ж з'являються, вони грають, як правило, найважливішу роль і підлягають обов'язковому аналізу. Вставні епізоди - це відносно закінчені фрагменти дії, в яких діють інші персонажі, дія переноситься в інший час і місце і т.п. Іноді вставні епізоди починають грати і творі навіть більшу роль, ніж основний сюжет.

Композиція - побудова літературного твору; об'єднує частини твору в одне ціле.

     Основні засоби композиції:

     1. Сюжет - те, що відбувається у творі; система основних подій і конфліктів.

     2. Конфлікт - зіткнення характерів і обставин, поглядів і принципів життя, покладене в основу дії. Конфлікт може відбуватися між особистістю і суспільством, між персонажами. У свідомості героя може бути явним і прихованим. Елементи сюжету відбивають ступені розвитку конфлікту;

     3. Пролог - своєрідний вступ до твору, в якому розповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на сприйняття (зустрічається рідко);

     4. Експозиція - введення в дію, зображення умов та обставин, що передували безпосередньому початку дій (може бути розгорнутою і ні, цільної і «розірваної»; може розташовуватися не тільки на початку, але і в середині, наприкінці твору); знайомить з персонажами твору, обстановкою , часом і обставинами дії;

     5. Зав'язка - початок руху сюжету; то подію, з якої починається конфлікт, розвиваються наступні події.

     6. Розвиток дії - система подій, які випливають із зав'язки; по ходу розвитку дії, як правило, конфлікт загострюється, а суперечності проявляються все ясніше і гостріше;

     7. Кульмінація - момент найвищої напруги дії, вершина конфлікту, кульмінація представляє основну проблему твору і характери героїв гранично ясно, після неї дію слабшає.

     8. Розв'язка - рішення зображуваного конфлікту або вказівка ​​на можливі шляхи його вирішення. Заключний момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, в ній або вирішується конфлікт або демонструється його принципова нерозв'язність.

    9. Епілог - заключна частина твору, в якій позначається напрям подальшого розвитку подій і доль героїв (іноді дається оцінка зображеному); це коротка розповідь про те, що сталося з дійовими особами твору після закінчення основного сюжетного дії.

Тропи - спеціальні засоби образності мови.

Епітет – поетичне означення. Н: голубиний характер, білосніжні квіти вишні. Постійні епітети: зелене жито, вороний кінь.

Порівняння  — це троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного з  них за допомогою іншого. Н: весняний грім гуркотів, наче велетень сердився.

Метафора  —  троп,  побудований  на  вживанні  слів  у  переносному  значенні  на  основі  подібності  за  кольором,  формою,  призначенням. Н: «Чоловік  так  і  живе, затиснутий  бідою  в  лещата . Коли  на  Лося  медицина  рукою  махнула. Вистояти  на  одній  нозі,  не  зламатися,  не  дати  життю  скрутити себе  в   баранячий  ріг»

Метонімія  —  це  троп,  побудований  на  перенесенні  значення  за  суміжністю,  тобто  на  основі  тісного  внутрішнього  чи  зовнішнього  зв’язку  між  поняттями,  що  зіставляються. Н: «Тегеран  і  Багдад  обмінялися  різкими  нотами  протесту»; «Чи  може  Європа  спати  спокійно?»;  «Київ  вітає  учасників  конгресу  українців».

Уособлення, персоніфікація – перенесення рис живої особи на предмет чи явище. Н: грім сердиться, пішла луна гаєм.

Алегорія – змалювання людей в образах тварин, предметів, явищ.

Антитеза – різке протиставлення якоїсь істотної ознаки чи властивості характеру, події, явища, предмета. Н: «Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю».

Гіпербола – поетичне перебільшення. Н: від грому здригалася планета, море сліз.

Оксиморон – різновид тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Н: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко), веселий цвинтар, живі мерці.

Синекдоха  —  троп,  побудований  на  кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість цілого, видова назва замість родової. Н: «І на оновленій землі, Врага не буде, супостата, А буде син і  буде мати, І будуть люде на землі».

Алітерація – повторення одного і того ж чи близьких звучанням приголосних.

Асонанс – повторення одного і того ж чи близьких звучанням голосних.

Інверсія – незвичайна розстановка слів у реченні. За правилами означення – підмет – присудок – додаток – обставина. Н: Зелене яблуко лежало у кошику на дні. А інверсія, це коли цей порядок порушується з метою інтонаційного виділення того чи того слова.

Анафора (єдинопочаток) – синтаксична фігура, коли рядки чи строфи починаються одними й тими ж словами.

Епіфора (єдиний кінець) — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

Тавтологія – повторення одного й того ж слова, одно корінних чи близьких за значенням слів, щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.

Паралелізм – стилістична фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя, показ одних явищ на фоні інших.

Риторичне запитання – питання, що не потребує відповіді.

Риторичне звертання – звертання до відсутньої особи.

Символ – мовний знак, уподібнення, яке набуло постійного значення. Ознаки символу – загальна значущість смислу, невизначеність, багатозначність.

РОДИ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ ЖАНРИ.

Епос – рід літ-ри, всі прозові жанри.

Літопис – щорічний запис історичних подій їх сучасником. «Повість минулих літ».

Оповідання — невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя одного персонажа (іноді кількох).

Новела — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.

Повість — епічний прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г. Квітки-Основ'яненка).

Кіноповість – жанр худ. твору, що поєднує в собі ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді, багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) та повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі пейзажі та авторські відступи).

Роман — великий за обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.

Роман-хроніка – різновид роману, в основу сюжету якого покладено історію суспільних або родинних подій, змальованих у їх часовій послідовності.

Роман у новелах – один з різновидів роману, який використовує як основну композиційну одиницю новелу.

Роман у віршах – різновид змішаного жанру, якому властиві багато проблемність, поєднання епічних принципів розповіді з суб’єктивним началом, притаманним ліричним творам. Дія, в ньому концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.

Пригодницький роман – сюжет насичений незвичайними пригодами й характеризується несподіваними поворотами, динамічністю у розгортанні подій.

Історичний роман – це твір, який побудований на історичному сюжеті і відтворює в художній формі якусь епоху, певний період історії.

Лірика – рід літ-ри, всі віршовані твори.

Пісня – один з найдавніших видів лірики, призначений для співання.

Балада – віршований твір з гострим драматичним сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного, героїко-патріотичного змісту.

Дума – українська народна ліро-епічна пісня героїчного характеру про історичне минуле.

Історична пісня – усна народна пісня про важливі історичні події та видатних історичних осіб.

Сонет — ліричний вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного ямба.

Гімн – урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь.

Послання – ліричний твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи людей.

Ода - ліричний твір, який славить когось або щось.

Медитація – форма філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами людського буття.

Поема — ліро-епічний віршований твір з чітко визначеним сюжетом, у якому зображені значні події і яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських переживань і роздумів.

ТЕМАТИЧНІ РІЗНОВИДИ ЛІРИКИ:

1.      Громадянська лірика – розкриває суспільно-національні питання і почуття: суспільно-політична і патріотична.

2.      Інтимна лірика – переживання героя, пов’язані з особистим життям: любовна, еротична, родинна, лірика дружби.

3.      Філософська лірика – осмислення змісту людського життя, проблеми добра і зла.

4.      Релігійна лірика – виражає релігійні почуття і переживання.

5.      Пейзажна лірика – роздуми і переживання, викликані явищами природи.

6.      Сатирична лірика – викриває суспільні або людські вади.

Драма – рід літ-ри, твори для постановки на сцені.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються

негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній

дійсності чи людині.

            Трагедія — драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя (героїв).

            Трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії.

            Драма – один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією, трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом, який розвивається в постійній напрузі.

Драма-феєрія - це п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.

Містерія — західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі літургійного дійства.

ВИДИ КОМІЧНОГО:

Гумор — 1. Різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2. Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3. Взагалі сміх і відчуття комічного.

Усмішка – різновид фейлетону та гуморески. Своєрідність полягала в лаконізмі й дотепності, поєднанні побутових замальовок, жанрових сценок з ліричними авторськими відступами.

Іронія — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.

Сатира — 1. Різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 2. Художній твір, в якому здійснюється таке осміяння. Сатира засуджує старе, історично приречене, показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку.

Сарказм — зле, в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.

Гротеск – тип худ. образності, характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного, нормального і абсурдного.

Бурлеск — жанр гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).

Травестія — дослівно означає перевдягання.

           

Асоціативність — певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної суміжності, уподібнення, контрасту.

Психологізм — передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками. Психологізм - це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно - емоційний вміст.