ЗНО

Епіграфи та присвяти до творів за програмою ЗНО

1.     Соціально-побутова поема «Катерина» Т. Шевченко присвячена

В. Жуковському на честь викупу з кріпацтва.

2.     Епіграф до сатиричної поеми «Сон (У вcякого cвоя доля)» Т. Шевченка:

Духъ истины, его же міръ не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ его. Иоанна, глава 14, стих 17.

3.     Поема «Кавказ» Т. Шевченка присвячена другові Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями.

Искреннему моему Якову де Бальмену

А це епіграф до поеми «Кавказ»:

Кто дастъ гла†моЂй воду,

И очесЂмъ моимъ источникъ слЂзъ,

И плачуся и день и нощь о побиЂнныхъ...

Иеремии. Глава 9, стих 1.

4. Епіграф до послання «І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ» Т. Шевченка:

Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.

Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20

4.     Імпресіоністична новела «Іntermezzo» М. Коцюбинського присвячена Кононівським полям.

5.     Соціально-психологічна повість «Земля» О. Кобилянської присвячена батькові:

Своєму батькові Юліанові Я. Кобилянському посвячує авторка.

У цій повісті також є епіграф, поданий німецькою:

"Еs Ііеgt um uns herum

gar mancher Abgrund, den das

Schicksal grub, doch hier in

unserem Herzen ist der tiefste"

Переклад: «Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша».

6. У новелі «Момент» В. Винниченка є приписка: (Із оповідань тюремної Шехерезади), вказуючи на казковість сюжету новели.

Оповідь у новелі ведеться від так званого Шехерезада.

6.     Новела «Я (Романтика)» М. Хвильового присвячена «Цвітові яблуні» - новелі М. Коцюбинського, як символ роздвоєності душі героя, що має людське і диявольське начало.

7.     Епіграфи до урбаністичного роману В. Підмогильного «Місто»:

Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє.

Талмуд. Трактат Авот

Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло? А. Франс. Таїс

8.     Новела Гр. Тютюнника «Три зозулі з поклоном» «Любові всевишній присвячується».

На допомогу учневі

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

НАПРЯМИ ТА ЇХ РИСИ

КЛАСИЦИЗМу (І. Котляревський «Енеїда») характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму.

       Визначальні риси класицизму:

       - раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);

       - наслідування зразків античного мистецтва;

       - нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);

       - обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);

       - у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;

       - аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;

       - встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

       Класицисти вважали, що призначення літератури —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.

БАРОКО (Г. Сковорода) – стиль у європейському мистецтві (живописі, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Культура бароко позначена тяжінням до:

·                   Прагнення вразити читача пишним оздобленням твору;

·                   Тяжіє до символіки ночі, теми тліну і марноти, життя-сну;

·                   Відтворенням постійного руху, пишності, вихору часу;

·                   Символи, метафори, театральні прийоми, графічні зображення (рядки віршів утворюють малюнок), насиченість риторичними фігурами, антитезами, паралелізмами, градаціями, оксиморонами;

·                   Алегоризм;

·                   Різкий контраст;

·                   Тенденції життєствердного сприйняття дійсності;

·                   Вираження просвітницької тематики.

СЕНТИМЕНТАЛІЗМ (І. Котляревський «Наталка-Полтавка», Г. Квітка-Основ'яненко «Маруся»)розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму. Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768).

       Визначальні риси сентименталізму:

       - відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;

       - позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;

       - вільна побудова твору;

       - підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;

       - мальовничі сільські пейзажі;

       - розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;

       - інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.

РОМАНТИ́ЗМ (Т.Шевченко рання творчість, П.Куліш) — ідейний рух у літературі й мистецтві, що виник наприкінці 18 століття у Німеччині, Великій Британії й Франції, поширився на початку 19 століття в Російській імперії, Польщі й Австрії, а з середини 19 століття охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки.

Визначальні риси романтизму:

       - заперечення раціоналізму доби Просвітництва;

       - ідеалізм у філософії;

       - вільна побудова творів;

       - апологія (захист) особистості;

       - неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);

       - культ почуттів;

       - ліричні та ліро-епічні форми;

       - захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;

       - інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

РЕАЛІ́ЗМ (Т.Шевченко «період трьох літ», останні роки життя; Марко Вовчок, І.Карпенко-Карий, І.Нечуй-Левицький, П.Мирний, І.Франко) — стиль і метод у мистецтві й літературі.

Визначальні риси реалізму:

       - раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

       - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

       - принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

       - характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

       - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

       - вільна побудова творів;

       - превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

       - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

НЕОРЕАЛІЗМ (В. Винниченко, В. Підмогильний) - стильова течія в українській літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму. Не сприйнявши наслідувального принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет.

       Визначальні риси неореалізму:

       - у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага;

       - неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення;

       - внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;

       - зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

МОДЕРНІЗМ - загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною.

       Визначальні риси модернізму:

       - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком );

       - у творах затверджується перевага форми над змістом;

       - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання;

       - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача;

       - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»;

       - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва;

       - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу;

       - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці);

       - естетизм.

ІМПРЕСІОНІЗМ (М. Коцюбинський) - художній напрям, заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Визначення походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» («Impression. Soleil levant», 1873).

       Визначальні риси імпресіонізму:

       - зображується не сам предмет, а враження від нього («Бачити, відчувати, виражати — в цьому все мистецтво», — проголошували Едмонд і Жуль Ґонкури); - імпресіоністи орієнтуються на почуття, а не на розум;

       - відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній реальності;

       - часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

       - герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме «пасивною» здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

       - найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела. Український імпресіонізм на тлі західноєвропейського мав яскравіше лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

НЕОРОМАНТИЗМ (Леся Українка)- стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Відкинувши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання.

       Визначальні риси неоромантизму:

       - неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна;

       - герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

       - головна увага зосереджувалася на дослідженні внутрішнього світу людини, через який неоромантики намагалися зазирнути у світ духовний;

       - зовнішні події (також і соціальні) у творах неоромантиків відступають на задній план;

       - неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

       - відмова від типізації, натомість застосування символізму.

ЕКСПРЕСІОНІЗМ (В. Стефаник, М. Хвильовий) – напрям, назва якого походить від французького ixpressio (вираження).

       Визначальні риси експресіонізму:

       - зацікавленість глибинними психічними процесами;

       - заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

       - оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

       - суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

СИМВОЛІЗМ (О. Кобилянська, М. Вороний, О. Олесь, П. Тичина) – одна зі стильових течій модернізму, що виникла у Франції в 70-х pp. XIX ст., а в українській літературі поширилася на початку XX ст. Основною рисою символізму є те, що конкретний художній образ перетворюється на багатозначний символ.

Визначальні риси символізму:

       - войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі;

       - підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);

       - культ екзотичних і заборонених тем, хвороблива увага до позасвідомого, садо-мазохістських виявів тощо;

       - спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі».

НЕОКЛАСИЦИЗМ (М. Рильський) - європейський неокласицизм XIX ст. поставив завданням покласти в основу творчості певні канони, витворені на основі естетизму, що мав тривалий досвід, починаючи від античності, гармонійно поєднувати чуттєву красу і культурно-мистецькі ідеали. Неокласицизм заперечував модне, злободенне, мелодраматично-сентиментальне, бунтарське, примітивно-побутове.

       Визначальні риси неокласицизму:

       - використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

       - проголошення гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

       - оспівування земних насолод;

       - прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

       - віддання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

       До українських неокласиків традиційно відносять М. Зерова, М. Драй-Хмару, П. Филиповича, Юрія Клена (О. Бургардта), М. Рильського («п’ятірне ґроно»).

         ПОСТМОДЕРНІЗМ (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, І. Римарук, О. Забужко) – світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Визначальні риси постмодернізму:

       - культ незалежної особистості;

       - потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

       - прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

       - бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

       - використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

       - зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

       - суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

       - сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

       - запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

       - як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;

       - іронічність та пародійність.