Існує багато мовних нюансів, про які варто пам’ятати тим, чиєю зброєю є слово.
1) Ступеневий прикметник.
Залежні від ступеньового прикметника слова без прийменників за, від, порівняно з, або без сполучника ніж (аніж) вживати не можна.Тому правильно говорити:
- більший за (від) нього, а не більший нього;
- знати краще за (від) інших, а не знати краще інших.
2) Активні дієприкметники.
Часто можна почути не властиве українській мові вживання активних дієприкметників теперішнього часу. Наприклад, атакуючий, відбілюючий засіб, координуючий орган, оздоровчий ефект, хвилюючий, тоді як потрібно – атакувальний (наступальний), відбілювальний (для відбілювання), координаційний орган, оздоровлювальний ефект, бентежний (який хвилює, бентежний).3)Вживання похідних сполучників.
Дуже розхожа помилка вживання похідних сполучників: не стільки.., скільки; чим.., тим; у той час як; тоді як потрібно – не так.., як; що.., то; тоді як.4) Дієприкметники на -учий (-ючий).
У дієприкметників на -учий (-ючий) є українські відповідники. Наприклад дієприкметник існуючий залежно від контексту може мати різні відповідники.Так, правильно казати: наявні проблеми, а не існуючі, чинне законодавство, заведений порядок, сучасні кордони держави, теперішні ціни. Так само до дієприкметника діючий можливо підібрати не один відповідник: активна речовина, а не діюча, впливовий важіль, дійові особи, регулярна армія, активний вулкан. Домінуючий = тенденція, що переважає, а не домінуюча тенденція; визначальний (основний) чинник; провідна (домінантна) ідея, переважне вживання; основна (типова) конструкція. Виконуючий = який виконує обов’язки; виконувач обов’язків, виконавець ролі. Початкуючий = поет-початківець. Практикуючий = лікар-практик. Наступаючий = війська, що наступають; з настанням Нового року!; з передноворіччям!; з прийдешнім Новим роком!. Віруючий = вірник; вірянин. Відпочиваючий = який відпочиває; відпочивальник. Біжучий = рухомий рядок, а не біжучий рядок. Несуча = основна (тримальна) стіна.
5) Власні та загальні назви.
Власні та загальні назви, що позначають істот чоловічого роду, у давальному і місцевому відмінках однини повинні мати закінчення -ові, -еві (-єві), а не -у (-ю): Петрові, братові, директорові, чоловікові, водієві, секретареві, зятеві, прем’єрові, президентові, професорові, коневі, змієві тощо. Якщо в тексті ужито два іменники і обидва – загальні назви, власні назви, то в обох цих іменниках потрібно писати закінчення -ові, -еві (-єві): Панові Президентові, добродієві Іванові тощо.Адресуючи щось особі чоловічої статі за іменем та по батькові, у давальному відмінку однини ім’я вживаємо із закінченням -ові, -еві (-єві), а от ім’я по батькові – із закінченням -у: Юрієві Петровичу, Володимирові Семеновичу, Анатолієві Федоровичу.
6) Наголос.
Для прикладу можна навести деякі досить розхожі слова, які чи не найчастіше зазнають помилок. Так, листопад незалежно від того, чи то місяць, чи то природне явище вживається з наголосом на останньому складі, так само, як і новина, псевдонім. А от слово пізнання має наголос на другому складі.Так само мають підводні камені немало прикметників. Правильно казати малиновий сік, але малиновий стяг, фірмовий, черговий. Запозичене з французької слово жалюзі має наголос на останньому складі.
Двоскладові чоловічі імена, що закінчуються на -о, в українській мові функціонують з наголосом на закінченні, наприклад: Левко, Славко, Тимко. В іменіОрест - на другому.
Варто наголосити ще деякі нюанси вживання тих чи інших словосполучень. Так, культ особи (а не особистості), відповідь правильна (а не вірна), житлові будинки (а не жилі), виняток (а не виключення), витяг (а не виписка), скасовувати (а не відміняти), розташовуватися, бути, міститися, перебувати (а не знаходитися), звинувачення (а не обвинувачення), паливо (а не пальне, оскільки пальне вважається швидше спиртним напоєм, випивкою), належність (а не приналежність), збігатися (а не співпадати), ставити запитання, запитувати, питати (а не задавати питання), вислів як правило уживається тоді, коли йдеться про мовні правила, в інших випадках доцільно вживати: зазвичай, звичайно тощо. Дивно, але навіть начебто поціновувачі слова, письменники та літературознавці не завжди можуть похвалитися знанням мовних нюансів.
Сподіваюсь вищезгадані нюанси допоможуть уважніше ставитися до своєї вимови, правопису, і переконають, що іноземну мову можна вивчити за декілька років, а от свою потрібно вчити все життя.
Ніколи не варто боятися щось сказати неправильно, помилитися, адже на помилках вчаться, і лише той, хто справді прагне й хоче досягти успіху у чомусь, має найбільше шансів це зробити.
