Прототип – реальна
особа, конкретна історична чи сучасна автору особистість, яка послужила йому
відправним моментом для створення образу людини - героя твору.
Те́ма худо́жнього
тво́ру — це коло подій, життєвих явищ, представлених у художньому творі, у тісному
зв'язку з проблемами, які з них постають і потребують осмислення.
Ідея твору (від грец.
«вигляд, первообраз») – ядро авторського
задуму, основна думка про змальовані у творі явища, висвітленню якої
підпорядковані всі образи і художні засоби твору (Ідеали і переконання, які
автор прагне донести до читача через свій твір).
Мотив у художньому
творі (від італ. «привід, спонукання») – тема ліричного твору (іноді другорядні
теми, що доповнюють основну); найменший елемент сюжету.
Проблематика — аспект
змісту твору, на якому акцентує свою увагу автор. Коло проблем, охоплених
авторським інтересом, питань, поставлених у творі, становить його проблематику.
Дозвіл поставленої у творі художнього завдання - частина творчого процесу
письменника, що знаходить своє втілення в проблематиці його твори.
Позасюжетні елементи (три
основні різновиди): опис, авторські
відступи і вставні епізоди. Опис - це літературне зображення
зовнішнього світу (пейзажу, портрета, світу речей тощо) або стійкого життєвого
укладу, тобто тих подій і дій, які вчиняються регулярно, день у день і, отже,
також не мають відношення до руху сюжету. Описи - найбільш поширений вид
позасюжетного елементів, вони присутні практично в кожному епічному творі. Авторські
відступи - це більш-менш розгорнуті авторські висловлювання
філософського, ліричного, автобіографічного і т.п. характеру; при цьому дані
висловлювання не характеризують окремих персонажів або взаємовідносин між ними.
Авторські відступи - необов'язковий елемент у композиції твору, але коли вони там
все ж з'являються, вони грають, як правило, найважливішу роль і підлягають
обов'язковому аналізу. Вставні епізоди - це відносно
закінчені фрагменти дії, в яких діють інші персонажі, дія переноситься в інший
час і місце і т.п. Іноді вставні епізоди починають грати і творі навіть більшу
роль, ніж основний сюжет.
Композиція - побудова
літературного твору; об'єднує частини твору в одне ціле.
Основні
засоби композиції:
1. Сюжет - те, що відбувається у творі;
система основних подій і конфліктів.
2. Конфлікт
- зіткнення характерів і обставин, поглядів і принципів життя, покладене в
основу дії. Конфлікт може відбуватися між особистістю і суспільством, між
персонажами. У свідомості героя може бути явним і прихованим. Елементи сюжету
відбивають ступені розвитку конфлікту;
3. Пролог - своєрідний вступ до твору, в
якому розповідається про події минулого, він емоційно налаштовує читача на
сприйняття (зустрічається рідко);
4. Експозиція - введення в дію, зображення
умов та обставин, що передували безпосередньому початку дій (може бути
розгорнутою і ні, цільної і «розірваної»; може розташовуватися не тільки на
початку, але і в середині, наприкінці твору); знайомить з персонажами твору,
обстановкою , часом і обставинами дії;
5. Зав'язка - початок руху сюжету; то
подію, з якої починається конфлікт, розвиваються наступні події.
6. Розвиток дії - система подій, які
випливають із зав'язки; по ходу розвитку дії, як правило, конфлікт
загострюється, а суперечності проявляються все ясніше і гостріше;
7. Кульмінація - момент найвищої напруги
дії, вершина конфлікту, кульмінація представляє основну проблему твору і
характери героїв гранично ясно, після неї дію слабшає.
8. Розв'язка - рішення зображуваного
конфлікту або вказівка на можливі шляхи його вирішення. Заключний
момент у розвитку дії художнього твору. Як правило, в ній або вирішується
конфлікт або демонструється його принципова нерозв'язність.
9. Епілог - заключна частина твору, в якій
позначається напрям подальшого розвитку подій і доль героїв (іноді дається
оцінка зображеному); це коротка розповідь про те, що сталося з дійовими особами
твору після закінчення основного сюжетного дії.
Тропи - спеціальні
засоби образності мови.
Епітет – поетичне
означення. Н: голубиний характер,
білосніжні квіти вишні. Постійні епітети: зелене жито, вороний кінь.
Порівняння — це троп, побудований на зіставленні двох
явищ, предметів, фактів для пояснення одного з
них за допомогою іншого. Н: весняний
грім гуркотів, наче велетень сердився.
Метафора —
троп, побудований на
вживанні слів у
переносному значенні на
основі подібності за
кольором, формою, призначенням. Н: «Чоловік так
і живе, затиснутий бідою в
лещата . Коли на Лося медицина
рукою махнула. Вистояти на одній нозі,
не зламатися, не дати
життю скрутити себе в
баранячий ріг»
Метонімія —
це троп, побудований
на перенесенні значення
за суміжністю, тобто
на основі тісного
внутрішнього чи зовнішнього
зв’язку між поняттями,
що зіставляються. Н: «Тегеран
і Багдад обмінялися різкими
нотами протесту»; «Чи
може Європа спати спокійно?»;
«Київ вітає
учасників конгресу українців».
Уособлення, персоніфікація – перенесення рис живої особи на предмет чи явище. Н: грім сердиться, пішла луна гаєм.
Алегорія – змалювання
людей в образах тварин, предметів, явищ.
Антитеза – різке
протиставлення якоїсь істотної ознаки чи властивості характеру, події, явища,
предмета. Н: «Люди мучились, як в пеклі,
Пан втішався, як у раю».
Гіпербола – поетичне
перебільшення. Н: від грому здригалася
планета, море сліз.
Оксиморон – різновид
тропа, що полягає у зведенні слів або словосполучень, значення яких
взаємовиключає одне одного, створюючи ефект смислового парадоксу. Н: На нашій — не своїй землі (Т. Шевченко),
веселий цвинтар, живі мерці.
Синекдоха —
троп, побудований на
кількісній заміні: однина вживається замість множини, частина замість
цілого, видова назва замість родової. Н: «І
на оновленій землі, Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люде на землі».
Алітерація –
повторення одного і того ж чи близьких звучанням приголосних.
Асонанс – повторення
одного і того ж чи близьких звучанням голосних.
Інверсія – незвичайна
розстановка слів у реченні. За правилами означення – підмет – присудок –
додаток – обставина. Н: Зелене яблуко
лежало у кошику на дні. А інверсія, це коли цей порядок порушується з метою
інтонаційного виділення того чи того слова.
Анафора
(єдинопочаток) – синтаксична фігура, коли рядки чи строфи починаються одними й
тими ж словами.
Епіфора (єдиний
кінець) — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів,
слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових
уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.
Тавтологія –
повторення одного й того ж слова, одно корінних чи близьких за значенням слів,
щоб з більшою силою виразити щось важливе у висловленій думці.
Паралелізм – стилістична
фігура: паралельне зображення двох (трьох і більше) явищ з різних сфер життя,
показ одних явищ на фоні інших.
Риторичне запитання –
питання, що не потребує відповіді.
Риторичне звертання –
звертання до відсутньої особи.
Символ – мовний знак,
уподібнення, яке набуло постійного значення. Ознаки символу – загальна значущість
смислу, невизначеність, багатозначність.
РОДИ ЛІТЕРАТУРИ ТА ЇХ ЖАНРИ.
Епос – рід літ-ри, всі
прозові жанри.
Літопис – щорічний
запис історичних подій їх сучасником. «Повість минулих літ».
Оповідання —
невеликий прозовий твір, сюжет якого заснований на певному епізоді з життя
одного персонажа (іноді кількох).
Новела — невеликий за
обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним
фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією.
Повість — епічний
прозовий твір (рідше віршований), який характеризується однолінійним сюжетом, а
за широтою охоплення життєвих явищ і глибиною їх розкриття посідає проміжне
місце між романом та оповіданням (перша українська повість — «Маруся» Г.
Квітки-Основ'яненка).
Кіноповість – жанр
худ. твору, що поєднує в собі ознаки кіно (фрагментарність і динамізм оповіді,
багатство асоціативних моментів і зорових вражень, монументалізм образів) та
повісті (епічність і психологізм, метафоричність і потяг до гіперболи, широкі
пейзажі та авторські відступи).
Роман — великий за
обсягом, складний за будовою прозовий (рідше віршований) епічний твір, в якому
життя людей розкривається на тлі історичних або соціально вагомих обставин.
Роман-хроніка – різновид
роману, в основу сюжету якого покладено історію суспільних або родинних подій,
змальованих у їх часовій послідовності.
Роман у новелах –
один з різновидів роману, який використовує як основну композиційну одиницю
новелу.
Роман у віршах –
різновид змішаного жанру, якому властиві багато проблемність, поєднання епічних
принципів розповіді з суб’єктивним началом, притаманним ліричним творам. Дія, в
ньому концентрується навколо долі одного чи кількох головних героїв.
Пригодницький роман –
сюжет насичений незвичайними пригодами й характеризується несподіваними
поворотами, динамічністю у розгортанні подій.
Історичний роман – це
твір, який побудований на історичному сюжеті і відтворює в художній формі якусь
епоху, певний період історії.
Лірика – рід літ-ри,
всі віршовані твори.
Пісня – один з
найдавніших видів лірики, призначений для співання.
Балада – віршований твір з гострим драматичним
сюжетом, любовного, казково-фантастичного, легендарно-історичного,
героїко-патріотичного змісту.
Дума – українська
народна ліро-епічна пісня героїчного характеру про історичне минуле.
Історична пісня –
усна народна пісня про важливі історичні події та видатних історичних осіб.
Сонет — ліричний
вірш, який складається з чотирнадцяти рядків п'ятистопного або шестистопного
ямба.
Гімн – урочиста
пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь.
Послання – ліричний
твір, написаний у формі листа або звернення до якоїсь особи чи людей.
Ода - ліричний твір,
який славить когось або щось.
Медитація – форма
філософської лірики, в якій поет висловлює свої роздуми над проблемами
людського буття.
Поема — ліро-епічний
віршований твір з чітко визначеним сюжетом, у якому зображені значні події і
яскраві характери, а розповідь героїв супроводжується розкриттям авторських
переживань і роздумів.
ТЕМАТИЧНІ РІЗНОВИДИ ЛІРИКИ:
1. Громадянська лірика – розкриває
суспільно-національні питання і почуття: суспільно-політична і патріотична.
2. Інтимна лірика – переживання героя,
пов’язані з особистим життям: любовна, еротична, родинна, лірика дружби.
3. Філософська лірика – осмислення змісту
людського життя, проблеми добра і зла.
4. Релігійна лірика – виражає релігійні
почуття і переживання.
5. Пейзажна лірика – роздуми і переживання,
викликані явищами природи.
6. Сатирична лірика – викриває суспільні або
людські вади.
Драма – рід літ-ри,
твори для постановки на сцені.
Комедія — драматичний
твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються
негативні суспільні та побутові явища, виявляється смішне в навколишній
дійсності чи людині.
Трагедія — драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні
проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя (героїв).
Трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії,
так і комедії.
Драма – один із жанрів драматичного роду, поряд з комедією,
трагедією, це п'єса соціального чи побутового характеру з гострим конфліктом,
який розвивається в постійній напрузі.
Драма-феєрія - це
п'єса з казково-фантастичним сюжетом і персонажами.
Містерія —
західноєвропейська середньовічна релігійна драма, що виникла на основі
літургійного дійства.
ВИДИ КОМІЧНОГО:
Гумор — 1. Різновид
комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах. 2.
Узагальнена назва творів, мета яких — розсмішити, викликати гарний настрій. 3.
Взагалі сміх і відчуття комічного.
Усмішка – різновид
фейлетону та гуморески. Своєрідність полягала в лаконізмі й дотепності,
поєднанні побутових замальовок, жанрових сценок з ліричними авторськими
відступами.
Іронія — художній
троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення.
Сатира — 1. Різке
осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів. 2. Художній твір, в
якому здійснюється таке осміяння. Сатира засуджує старе, історично приречене,
показує його внутрішню нікчемність і виражає нові потреби суспільного розвитку.
Сарказм — зле,
в'їдливе висміювання серйозних вад у характері персонажів, подіях та явищах
громадського або побутового життя з тим, щоб викрити їх потворну сутність.
Гротеск – тип худ.
образності, характерне навмисне карикатурне спотворення форм і сутності
предметів, поєднання реального і фантастичного, трагічного і комічного,
нормального і абсурдного.
Бурлеск — жанр
гумористичної поезії, комічний ефект досягається тим, що героїчний зміст
викладається навмисно вульгарно, грубо, або навпаки, тим, що про буденне
говориться піднесено (наприклад, «Енеїда» Котляревського).
Травестія — дослівно
означає перевдягання.
Асоціативність —
певна суміжність, можливо навіть паралельність існуючих у цій суміжності явищ і
предметів, здатних утворити зв’язок між собою. У своїй генетичній основі
зародження художній образ утворюється саме за законом асоціативності. Певний
асоціативний ряд утворює цілісну систему знаків, здатних нести в собі
узагальнюючі властивості, відновлення в пам’яті образу за законом асоціативної
суміжності, уподібнення, контрасту.
Психологізм —
передача художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок,
переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками. Психологізм - це
певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно
- емоційний вміст.
